23 грудня 1878 на Сумщині народився всесвітньовідомий вчений

Тимошенко Степан Прокопович

Степан Прокопович Тимошенко вчений у галузі механіки, основоположник теорії міцності матеріалів, теорії пружності та коливань, один із організаторів і перших академіків Української академії наук (УАН), автор відомої теорії балок.

Народився Степан Тимошенко 23 грудня 1878 року в селі Шпотівка Конотопського повіту Чернігівської губернії (нині Конотопський район Сумської області) у родині землеміра Прокопа Тимофійовича Тимошенка (1847 – 1932) та його дружини Юзефіни Яківни Сарнавської (1854 – 1922)  — доньки відставного військового. 

Восени 1918 року Степан Тимошенко був призначений одним з 12 академіків Української Академії наук та очолив організований ним Інститут технічної механіки (тепер Інститут механіки імені С. П. Тимошенка НАН України). Пізніше емігрував до США.

У 28 років він очолив кафедру опору матеріалів у Київському політехнічному інституті, а у 33 за підручниками «сина кріпака» навчалися кілька поколінь інженерів у багатьох країнах світу.

Спочатку українця радо прийняла Європа, а потім переманили до себе Сполучені Штати — спершу Мічиганський університет, а далі — Стенфорд.

Без його книжок не обходилося жодне будівництво висотних будинків, мостів чи літаків. Кращого спеціаліста з опору матеріалів, коливань та вібрацій не було.

Виявляється в усьому світі батьком науки “Опір матеріалів” вважається наш земляк Степан Тимошенко.
На сайті Стенфордського університету, поряд з ім’ям Степана Тимошенка гордо красується титул “герой інженерії”, адже саме йому належить вивчення явища прикладної механіки.

Тривалий час вплив ідей українця був настільки потужним, що інженери між собою називали ці роки “ерою Тимошенко”. Академії наук наперебій запрошували вченого — таких виявилось 16. Це ще раз підтверджує масштаб науковця.

Під час роботи в Мічиганському університеті С.Тимошенко організував Відділ прикладної механіки при Американському товаристві інженерів-механіків (ASME), започаткував видання журналу «Прикладна механіка», заснував щонедільний семінар з теоретичної та прикладної механіки, видав фундаментальні праці «Опір матеріалів» (два томи, 1930), «Теорія пружності» (1933), «Теорія стійкості» (1936). Надзвичайно популярною стала заснована ним при університеті у 1929 року літня школа прикладної механіки для інженерів, викладачів університетів і технічних шкіл США.

У 1936 переїжджає до Пало Альто (Palo Alto), де на запрошення адміністрації Стенфордського університету (Каліфорнія) очолює кафедру механіки. Там він продовжує заняття з докторантами, читає лекції з механіки та статики споруд, тонких пластин та оболонок, історії опору матеріалів. У 1940 році його обирають дійсним членом Національної академії наук США. З 1943 до 1960 року він працює на посаді професора кафедри механіки Стенфордського університету. За цей період публікує ґрунтовні монографії: «Теорія пластинок і оболонок» (1940), «Статика споруд» (1945), «Вища динаміка» (1948), «Історія опору матеріалів» (1953)…

Не меншої популярності здобув Тимошенко і в ролі викладача. Кожну лекцію він перетворював на вирішення конкретної інженерної проблеми. Часто навмисно робив помилки у рішеннях, чекаючи, доки студенти їх помітять. Потрапити до українця на курс вважали за честь.

Коли Тимошенко досягнув пенсійного віку, чемно написав заяву на звільнення, та в Стенфорді її розірвали на шматки і попросили залишитись.

Українець викладав ще 10 років.
З 1960 року Тимошенко замешкав у Вупперталі (ФРН) у своєї доньки Ганни Степанівни Гельцельт-Тимошенко. Там і помер на 94-му році життя 29 травня 1972 року.

Похований біля дружини на кладовищі Альта-Меса в Пало Альто в Каліфорнії (США).