Унікальні експонати Сумського краєзнавчого музею

У фондовому зібранні Сумського обласного краєзнавчого музею зберігаються унікальні експонати, які розповідають про історію та природу Сумщини у найдавніші часи – викопні рештки прадавніх тварин так званої «мамонтової фауни» : мамонтів, волохатих носорогів, турів, північних оленів, зубрів. Вони вимерли більше 10 тис. років тому, під час останнього льодовикового періоду. Привертають увагу викопні рештки волохатого носорога, а саме череп і щелепа,які були знайдені біля сіл Кучерівка та Заруцьке Глухівського району у 1929 та 1931 роках.

Волохатий носоріг або Целодонт сибірський (Coelodontaantiquitatis) — вимерлий вид носорогів, звичайний для північних степів Євразії, що жив в епоху плейстоцену (1,75 млн років тому) і до кінця останнього льодовикового періоду. Зовнішній вигляд волохатих носорогів нам відомий з муміфікованих решток, знайдених в Сибіру, а також з наскельних малюнків первісних людей. Довжина дорослого носорога становила 3,7 м і важив він в середньому від 2 до 3 т.

У плечах вимерлий носоріг мав зріст понад 2 м. Носоріг мав два роги на голові – передній більший 1 м завдовжки, менший розміщувався поміж очей. Вкритий був товстим довгим хутром, мав маленькі вуха, короткі товсті кінцівки і був добре пристосований до кліматичних умов льодовикового періоду. Географічне поширення виду значно розширювалось, коли льодовики відступали. Носороги вільно випасалися на відкритих трав’яних масивах.

Багато видів мегафауни плейстоцену, як і волохатий носоріг, вимерло приблизно в один і той же період. Причиною вимирання зазначають полювання первісних людей та кліматичні зміни, до яких великі ссавці не змогли пристосуватися.

ВИШИВКА КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ

Збірка українського гаптарства доби козаччини з фондів Сумського художнього музею нараховує близько півсотні зразків. Це переважно лиштви підризників кінця ХVІІ-ХVІІІ ст., що слугували фрагментами скатертин, божників, одягу священнослужителів, вишиті двобічною гладдю шовковими нитками та металевою золотою і срібною «сухозліткою» з рельєфними вставками. Поширені переважно на Лівобережжі в побуті козацької старшини і церковному вжитку. Вони вироблялися при поміщицьких майстернях і жіночих монастирях.

Наприкінці ХІХ- початку ХХ ст. подібні українські старожитності стають об’єктом колекціонування і потрапляють до приватного зібрання відомого мецената Оскара Гансена. Протягом ХХ ст. ці зразки вводять у науковий обіг під терміном «вишивка української старшини».

Мистецтво вишивки розвивалось у стилістично-художній єдності з іконописом, друкарством, різьбленням іконостасів і художнім литтям.

Композиції вишивки та гаптів у вигляді вузьких смуг носять фризовий характер. Різняться вони між собою трактовкою орнаментальних мотивів та їх кольоровим вирішенням. Соковитий, вибагливий світ рослин, мальовничо витриманий в охристо-блакитній, червоно-золотій, або в стримано поліхромній гамах, притаманних мистецтву українського бароко.

За інформацією зі сторінки Управління культури Сумської ОДА.